Визначення терміну „страхування життя”:

Стаття 6. Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи (Закон України „Про страхування”).



Оподаткування внесків за корпоративними договорами страхування життя:
 
Договори добровільного страхування життя для цілей оподаткування розподілені на дві категорії – довгострокові та інші.

• 1.37. Договір довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи... (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”).
• 5.6.2. Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку сплачує за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, яка сукупно не перевищує 15 відсотків від заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Таким чином, віднесення страхових внесків за добровільним страхуванням життя на валові витрати можливе лише за довгостроковими договорами страхування життя та у розмірах, передбачених вище наведеною статтею.
Якщо страхувальник бажає сплачувати внески  в більшому розмірі або укласти договір страхування  на менший термін, він може зробити це з прибутку.